Вічна Совість (казка)
Жила - була Совість. Одного разу її розрізали на частини і зшили з цих частин одяг. Вона була різною за розміром, віком, статусом в суспільстві: маленька, велика, дитяча, недорозвинена, лінива, бунтівна, елітарна і убога - різна. Одяг цей повісили на плечики в шафу на ім'я Життя. Діставав її звідти чоловік - господар Совісті, тоді коли ситуації життєві змінювалися. Оскільки калейдоскоп життя різноманітний, то і Совість вічно знімали з плічок, використовували, потім повертали на місце, іноді акуратно туди вішали, розправляючи складочки, іноді як доведеться чіпляли її на гачок, аби заштовхнути на колишнє місце до наступного разу. Вона м'ялася, бруднилася, іноді страждала, але все ж таки служила своєму Господарю, шкодуючи його, і від того не покидала. Але одного разу Совість зрозуміла: якщо вона продовжить жити в цій шафі - помре, покинула господаря. Він назавжди Її втратив. Совість блукала по світу і оселилася в іншого Господаря. Тут чекав її болісний період роздумів. Яка вона: низькопробна або високої проби. Це був її головний біль. Вона нила, страждала, і тоді Господар не спав ночами. Совість заважала йому жити. Вирішив він її продати як непотріб... Та й не звикати йому було: раніше торгував він своїм тілом, своїми думками. Знав всі розцінки і продавався навіть не без задоволення. Правда, іноді торгувався, виграючи якусь дрібницю для себе. Ось і Совість свою продав за тридцять срібняків - так її оцінив. Купив совість недбайливий Господар. Не міг правильно її використовувати. Вона зламалася в нього через порушення правил її експлуатації. Тоді вирвав із себе, з серця і свідомості цю зламану Совість і зовсім викинув. На дорозі лежала вона недовго. Підібрав її Пірат, який паплюжився деякий час на березі. Подивився - річ для нього зовсім не придатна, а коли в море йшов за новими пригодами і скарбами, залишив її на березі. Совість знову побрела мандрувати по Світом. Одного разу натрапила на маленький будиночок з садом. Вікна горіли всю ніч до ранку. Господиня читала все підряд, мріяла і була не від світу сього. Совість відкрила двері, сіла мовчки навпроти. Вони зрозуміли одна одну без слів. Помовчавши, Нова Господиня сказала:
Вважаю, що ти знайшла свій дім. Я не повішу тебе в шафу, не розчленую на частини, не продам на базарі. Мені вистачає того, що я маю. Але ти мені потрібна, Совість. Мені завтра на уроки йти, я тебе з собою візьму. Вранці на мене дивитимуться десятки очей хлопчиків і дівчаток. І я хочу, щоб вони тебе поруч зі мною бачили, Совість. До сих пір вони тебе в мені тільки вгадували. А тепер побачать на власні очі і зрозуміють, що не помилялися.
Вони стали тепер разом жити в цьому світлому світі Дитинства і Юності. Життя для них стало довгою й важкою дорогою, а незапиленою шафою. І тому їм потрібна була основа, стрижень всередині, щоб не зламатися на цьому Шляху. Нарешті, Совість знайшла своє покликання - поселятися в Душі дітей і там жити, в кожному з них. Тому вона стала Вічною.
ID:
776320
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.02.2018 08:38:38
© дата внесення змiн: 11.02.2018 08:38:38
автор: Калиновий
Вкажіть причину вашої скарги
|
