Встромляй ножа так глибоко, як можеш
Така печальна твоя пам’ять
Настільки сильно тебе поглинула твоя ж ненависть
Ти знатимеш, я – вже не та, що була до тебе
Я – вже не та, що була з тобою…
Вічністю не вкарбуємося у світ, ти ж розумієш
Не лишимо слідів, як великі люди
Ми – ті, що вміли ще кохати
І ті, що знаєм, як забути…
Порізами підшкірними на руках, як пам’ятки
Щоб не закарбуватися ще далі, ніж є
Ми світ посунули трішки на потім
На пізніше, що так і не настає
Сумними рядками, не більше й не менше
Листами згорілими, вигуком, сном
Ми в цьому світі з тобою залишимось
СПОГАДОМ…
