Розділ 4
Дід Михайло розбудив Олексія ще вдосвіта. Поснідавши млинцями з медом та чаєм, вони зі сходом сонця подалися до лісу. Юнак ніс в руках дві торби набиті овочами та фруктами, а чарівник важкий мішок, із зерном для птахів.
Невдовзі, зійшовши з дороги, вони повернули в самі хащі, пробираючись крізь зелене гілля, кущі та високу траву. Спинились, тільки, через годину часу, доки перед ними не постала галявина, на яку щедро падало сонячне світло. Олексій присів на пеньок, а чарівник взявся до роботи. Дістав з торбин моркви, капусти, яблук, горіхів й порозкладав на землі, опісля, збоку, розсипав з мішка частину зерна й випрямившись, приклав до губ колом долоні. Набравши повні груди повітря, він видав ротом звук подібний до сурми, такий гучний і чистий, наче дійсно в його руках була труба. І диво, лісові жителі, від зайців, білочок, до різних пташечок, почали прибувати на галявину. Наче, звиклі до такої ранішньої трапези. Вони не сварились між собою а з апетитом їли. Трохи постоявши та подивившись на лісовий сніданок, чарівник і юнак рушили далі.
Так, Олексій з дідом Михайлом, коли сонце вже встигло стати в центрі неба, поспіхом обійшли до десяти галявин, опустошуючи торби та мішок. І кожен раз в достатку збігалась лісова живність.
Завершивши обхід, вони й самі перекусили хлібом з маслом і фруктами, цим самим вгамувавши голод. Опісля, дід Михайло почав розповідати різні цікаві та пізнавальні речі про ліс, добавляючи смішних жартів, а хлопець відкривши рота слухав.
Та відпочинок був недовгий, адже чекала іншого роду робота. Із відновленим запалом, знову, заглибились в хащі, тепер уже, щоб виконати різні дрібні справи: то з дерева впало гніздо, і його треба полагодити та повернути назад на гілку, то заєць потрапив у капкан, виставлений мисливцями, й бідного поспішають визволити, то згубився від матері малий кабанчик, котрого треба вернути до сім'ї. Так день доходив до кінця.
Олексій вже відчутно втомився,проте на своє велике здивування,
відчував непідробну радість і душевну насолоду від допомоги лісові та його жителям. В ньому пробудились раніше невідомі йому почуття, які давали наснаги й натхнення.
- А тепер останнє завдання. - Спокійним голосом сказав дід Михайло. Його пряма постава, енергійна хода, вказували, що попри вік, в ньому ще багато здоров'я, і втоми, він не відчуває.
На цей раз вони попрямували до зваленого вітром дерева, яке впало в тонку річечку, та своїм грубим стовбуром, ускладнювало їй шлях. Проте чарівник вправлявся біля нього сам, не дозволяючи молодому хлопцю братись до такої важкої роботи. В його руках, наче з повітря опинилась довга пилка, якою зазвичай вправляються двоє чоловіків. Проте він взявся сам з одного кінця за ручку та почав різкими рухами розпилювати дерево на дрібні колоди. Збоку - це виглядало, неймовірним, що старий чоловік, не високого зросту, худощавої статури, самотужки дужає таку важку роботу.
В цей час Олексій, щоб марно не сидіти взявся збирати лісові ягоди. Та й так захопився, що відійшов від діда Михайла, а коли підняв голову, та роззирнувся довкола, побачив навколо тільки високі дерева. Не знаючи, що робити далі, він боявсь іти в будь який бік, боячись повернути в неправильному напрямку та погіршити ситуацію. Тому, вирішив гукати, що є сил.
- Дід Михайло!
Віддаючи всі сили в гучність голосу та прислухаючись опісля чи ніхто йому не відповідає, Олексій крутивсь на місці в різні сторони. Подумки хлопець почав злитись на себе, за свою неуважність, коли позаду почув хрипуватий, низький голос.
- Кого шукаєте? Я тут, і можу вам у всьому допомогти.
Олексій налякано розвернувся, й побачив перед собою низького чоловічка, у коричневій, простій одежі, в такій, щоб саме зливатись із лісом. Низького росту, десь менше метру, він скидався на карлика, з довгим носом, тонкими губами і великим круглими очима. Його тіло було покрито чорним, густим волоссям.
- Я знаю ти шукаєш скарби, тоді у мене є дещо для тебе.
І перед незнайомцем з'явився мішечок, що діставав йому до пояса,по самі краї напханий золотими блискучими монетами.
- Хочеш собі цей мішечок? Але що він важить, тут мало золота, от давай ходімо зі мною, і я тобі подарую цілі гори золота, якого хватить, аби весь світ позолотити.
Юнак, наче, зачарований ступив крок назустріч карлику, не відводячи очей від монет. В цей самий час, низький чоловічок закинув мішок за плечі, махнув рукою парубку, аби той не відставав, і весело, наче, дитина пострибав у ліс. Олексію довелось бігти, щоб не відставати.
Так продовжувалось недовго, адже згодом карлик розвернувсь та підморгнувши своєму переслідувачу, вправно пірнув в невеличку ямку, яка йшла далі під землю. Олексій не гаючи часу, поліз на чотирьох за ним, де крім суцільної темряви нічого навколо не побачив. Вдарившись кілька раз головою, об земляну стінку, він не знав куди повзти далі, тому обернувсь до виходу, звідки ще лилось тьмяне світло. І на свій великий переляк, побачив, що до нори, залазить величезний ведмідь. Той помітив у своїй барлозі незнайомця, та грізно гарчачи і скалячи гострі зуби, по мало підкрадався до бідолахи. Масивне тіло вже зовсім закрило вечірнє світло, і непроглядна темрява заполонила все довкола. Юнак, щосили почав кричати, та важкою лапою ведмідь притиснув його до землі, і страхітливе гарчання вже чулось над головою. Олексій провалився в забуття, втративши свідомість.
Він отямивсь, на одній із галявин, навколо панувала ніч, місячне сяйво та зірки, що грайливо мерехтіли на небі. Піднявши голову, він побачив що біля нього сидить дід Михайло, прицмокуючи язиком та хилячи головою по бокам.
- Ех, бешкетник, треба бути уважнішим, і не губитись в лісі. Добре, що я вчасно кинувся на пошуки, а то злий дух лісу погубив би тебе. Вміє ж він знаходити слабкі місця.
Відчуваючи безмежний сором та водночас безмежну подяку перед старим чоловіком, Олексій розплакався, кинувшись обличчям в коліна чарівникові. Той з розумінням та легкою усмішкою погладив його по волоссі.
- Я думав, що вже помер. Я сильно злякався. І все через той мішок із золотом. - Плакав хлопець.
Так вони ще трохи посиділи, під зоряним небом, після чого подались назад до хатини. Дід Михайло йшов та щось наспівував собі під носа, а Олексій поряд радів, що просто живий, радів кожному дереву, травинці, сові, що десь неподалік ухала.
ID:
777352
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.02.2018 15:47:53
© дата внесення змiн: 16.02.2018 16:24:41
автор: Сильчук Назар
Вкажіть причину вашої скарги
|
