Це істина - є дні в календарях,
Коли розлуки круками витають,
Коли в незримих вічності полях
Життєві зорі тихо загасають.
Батьки, здається, з нами назавжди
Вони - мов оберіг обабіч долі,
Немов крило, що криє від біди.
Мов джерело турботи і любові.
Ми знаєм істину: безмежності нема
В житті людському - все доходить краю.
Після тепла завжди бува зима,
Що б'є морозом, снігом замітає.
Чому ж, коли печаль сягає дна
Й нічого повернути вже не можна,
Тяжка розпука серце розпина,
Й воно сприйняти явне не спроможне?