Карають небеса людей
Добром доволі невзаємним
Віддалених початком рей
І явне, що було таємним
Карають почуттями тими
Що відповідь від них болить
І грішні ті, хто був святими
І падають, коли б летіть...
На мить кохають, в серце прямо
Зникають у нічних думках
Кому знайомі всі ці драми
Той біль проносить у очах
І страх жахливий пробирає
Безвихідь стомлених ідей
Щасливим той є, хто кохає
Лиш гідних почуттів людей
Лунають зтишені мотиви
Бажають більше самоти
А серце мріє ще про диво
В якому є та справжня ти
Вінки вплітаються в волосся
У душу спомин западає
Коли твоє ще не колосить
Моє вже, знаєш, дозріває...
Карають небеса людей
Вплітають в гру, де ми зникаєм
Зникаю, не лишу тііней
Ненавиджу, але кохаю...