I
У хвилину скрутну,
Від голодного сну,
Помирає мале кошенятко.
Я вам чесно скажу,
Воно з’їло б й траву,
Лишень так не було б йому тяжко.
II
Ви б не зразу й дійшли,
Що страждання тяжкі,
Які доля людині несе,
Вони – як реп’яхи,
Причепились собі,
Їх до смерті ніхто не здере.
III
Комусь треба лиш трішки,
Хтось бажає смерть іншим,
Тим, хто теж заробляє свій хліб.
Що краще – не знаю,
Це я вам залишаю,
Для розумних й кмітливих осіб.
IV
Хтось прихильність шукає,
Той буденність все лає,
Інші раді посИдіть у шинку.
Дехто щось би ум’яв,
Та й дружину б шукав,
Звичайненьку таку собі жінку.
V
Але це кошеня,
Лишень хотіло мишеня,
І воно не якесь там ледащо.
Краще б жити всім стало,
Коли б їли так мало.
Й не світили усім свої пащі.
(Verses on a cat by Percy Bysshe Shelley)