У кожного своя доля, Йде війна у нас на Сході,-
та своє ж і лихо... України лихо...
Бува воля і неволя,- І як кажуть у народі,-
чи гучна,чи тиха... це - суспільне лихо...
Часто-часто, вранці-рано
удова ходила,-
за село у чисте поле,
де сина могила...
Прихилялась до могили, Доглядала ту калину,
гладила,як сина... а та розквітала...
Біля неї кущ калини І її болючі болі
вона посадила... трохи притупляла...
Так склалася жінки доля-
рано овдовіла...
На важкім життєвім полі,-
вистоять зуміла...
Сина пестила,плекала, Будуть внуки,буде втіха
здувала пилинки... у її віконці...
Надіялась і чекала Минуть біди,мине лихо,
приходу невістки... засвітить їй сонце...
Не так сталось,як гадалось,
світ перевернувся,
як синочок,її сонце,-
з війни не вернувся...
Привезли у домовині, Всі думки її про сина,
плаче бідна мати щодня поспішає,-
Доведеться в самотині, до могили і калини,
віку доживати... вони дожидають...
У кожного своя доля,-
в неї сиротинська...
Її доля в чистім полі,
гірка і пречиста...
