Опустилось сонечко вже за небокрай,
В годину вечірнюю: грай музико,грай...
За вечером нічка вкриє все сукном,
Та не стихнуть гомони і пісні кругом...
Між хмарами місяць котиться вгорі,
Поруч із ним зіроньки чарівні,ясні...
Запалало вогнище у однім дворі,
Біля нього скупчились зрілі і старі...
Сидять біля вогнища,розмови ведуть,
Парубки гурьбою теж до них ідуть...
Чемно привіталися,сіли біля них,
Вогнище ласкаво освітило їх...
Потекла розмова цікава для всіх,
Що не перевівся ще козацький рід...
Старі говорили,сидячи кружком,
Згадували молодість й бої над Дніпром...
В тих боях загинуло немало бійців,
Не злічити болей і ран,і рубців...
Молоді притихло слухали дідів,-
Про воєнні роки, про втрати братів...
Кожен призадумався про те,чи дозрів,
Вигнать воріженьків з Донецьких степів...
Мало не до півночі розмови текли,
Доки не покликали молодих батьки...
Та ще й несподівано дощик налетів,-
І людей,і вогнище накрити зумів...
Довелось прощатися старим й молодим,
Не зникне звитяга,як від дощу дим...
Отож розійшлися по домівках всі,
Залишились в пам"яті спогади живі...
Дякую,Людо!У моєї бабуся був набагото молодший брат,як же ми його любили, а він так захоплююче розповідав про минуле, і хоча був молописьменний, так вміло говорив віршами...Цього ніколи не забути...