(за мотивом однойменної
народної казки)
Жили собі дід та баба
І була в них курка Ряба.
Курочка давала зранку
Свіже яйце до сніданку.
Але якось баба й дід
Їсти мали аж в обід.
Так собі постановили
Й на столі яйце лишили.
З ними мишка сіра жила,
Скрізь тихесенько ходила.
От вона проголодалась
І на стіл мерщій подалась.
По столі миша блукала,
Крихти хлібчика шукала.
Та ховалась між посуди,
Що стояла тут повсюди.
138
Ще й хвостом своїм махала -
Все навколо зачіпала.
А сире яйце лежало,
Що з ним скоїться не знало.
Сірий хвіст його штовхнув,
У бочок легенько пнув.
Воно швидко покотилось,
Впало з столу і розбилось.
Заплакала курка Ряба,
Заридали дід та баба:
«Що ж ти, миша, наробила?
Нащо наш обід розбила?»
Мишка, очі опустила -
Вона ж цього не хотіла.
І шкодує дуже, звісно.
Вийшло все це ненавмисно…
Згодом Ряба схаменулась
Й до господарів звернулась:
«Та не плачте так, рідненькі,
Не будете голодненькі.
Я для вас ще раз знесуся.
Годі плакати, бабуся.
Знесу яйце не просте,
А велике й золоте,
Щоб ви жили-поживали
Лиха та біди не знали.»
Так живуть вони і нині
У своїй малій хатині.