І
Не для того створена людина,
Аби тільки вчиться,
Нею не треба керувать,
Вона сама навчиться.
Не для того жити тре,
Щоб літа втрачати,
Не для того створен світ...
Треба в нім себе шукати.
Так й не було завжди так,
Так, аби щастило,
Суспільство - це один ішак,
Головне щоб відпустило.
А як не пустить - то й усе,
Не буде того щастя,
За яким герой іде,
А попаде у пасті
Дракона зла, дракона смерті,
Ймення його - це все життя,
І тільки той, хто має щастя,
Не попаде у небуття
Та сталось... ну як і завжди,
І зараз не пропали ті часи,
Хоч кричи на світі : "підожди",
Та втратив свої ти молоти...
Ось так завжди, така вже доля,
Що світ пожерти хоче нас,
Та у кожного є воля,
Яку використавши хоч раз
Змогти втекти від смерти зможеш,
І себе за одно знайти,
Якщо ти іншим допоможеш,
То з ними шлях - легко пройти.
Так і зараз, у цім літі,
Є різні шляхи і доріжки,
І пару з них на усім світі,
Допоможуть суспільство перейти.
Так і герої. Так, їх двоє,
Вирішили свій шлях знайти,
У кожного гадання своє,
Як у світі їм іти.
З народження були друганами,
Ходили разом, бігали, гули,
Ну були справжніми братами,
Не знаю, що вони тільки не могли:
І м'яча грали, й сніг шукали,
І грали в хованки, в бігки,
Навіть солдатами ставали,
З палками, як воїни... крутьки.
Якщо образить когось з них,
Разом потім відлупашать,
То ж буду я оповідати,
Про шлях життєвий їх, про них,
Як вчились, жили, працювали,
Як світ виучив двох тих.
Почну не з пеленок,
А з школи,
Бо там уже початок,
Ну або централь, ну може.
Ну хто думає,
Що школа - це ніщо?
Той то і не знає,
Ким буть у світі то.
І що шукає,
Що або кого,
Що у світі направляє?
Невже життя таке того...
Хто шлях хоче добрий взяти,
Хто хоче щастя,
Хто хоче всім допомагати,
Хто радість хоче відшукати...
Вернімось же до двох героїв,
Пішли у школу, в перший клас,
Вчитись бажання мали обидвоє,
Але це був їх перший раз.
Перші чотири роки - щастя,
Нема проблем, і тілько вчись,
Та то був лишень початок,
Краще, друже мій, схились
Бо я скажу, що ті обидва,
Вже в школі трішечки різнились,
І іноді уже сварились,
Іноді бувало й бились...
Одного дня, в четвертім класі,
Почали писати ДПА,
І не пройшло ні хвилі часу,
Я уже гуло "ура!"
(Насправді пройшло же
З часа півтора,
Але схоже що для всіх,
То мука лиш проста).
І зразу два, ну майже брата,
Пішли це все відсвяткувать,
О то була для них забава...
На цілий день змогли всі позникать.
А святкували у піцерії, як завжди
Раділи, говорили та й не тільки,
На телефонах грали із години три,
Хто зна, просиділи вони скільки...
Ось так пройшов звичайний день,
Комп'ютер, інтернет, модем...
Нема у світі щас такого,
Щоб хтось не сидів у телефоні...
Та не винні тільки хлопці,
Не винна і мати,
Винне тут - одне суспільство,
Яке змогло їх поміняти.
ID:
783467
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 20.03.2018 23:47:32
© дата внесення змiн: 21.03.2018 11:18:30
автор: ViS(Вайс) Starshine
Вкажіть причину вашої скарги
|
