У хатині край гайочку,
Що стоїть у холодочку,
Жив собі старенький дід.
Звали всі його Антип.
Разом з ним жила бабуся.
Кликав дід її Гануся.
Діточок вони не мали,
Тому завжди сумували.
Не дав Бог дочку чи сина…
Ох, тяжка їхня година –
Хто ж підтримає на старість,
Принесе в родину радість?
Та хоча й зажуру мали,
Вони всім допомагали.
Чи рослина, чи тварина,
Чи то звір, а чи людина
Їсти, пити їм дадуть,
Відпочити покладуть…
До них фея прилітала,
Як живуть спостерігала.
Невидимкою робилась
Й за старенькими дивилась.
А вони удвох завжди
Рятувались від біди,
Разом по гриби ходили,
Разом і обід варили,
І город удвох копали,
Порося, курей тримали…
Пішов дід ловити рибу
Для святкового обіду.
Та в човні знайшов дитину
І приніс бабі хлопчину.
Баба дуже здивувалась
Та підкидишем зайнялась.
Покупала і сповила,
Кашку з молоком зварила…
А то фея нудьгувала
Й сина їм начарувала.
За добро що скрізь чинили
Щиро їх нагородили.
Старі дитя доглядали
Та батьків його шукали.
Але так і не знайшли
То ж залишили собі.
Довго вони не гадали
Й сина Дмитриком назвали.
Баба хлопчика гойдала,
Колискової співала.
Спав Дмитро і підростав
Та великим швидко став.
Став здоровим і красивим,
До роботи не лінивим.
Діду став допомагати
Господарство доглядати.
З ним рибалив і орав,
Хату, хлів ремонтував.
Бабі син носив водичку,
Спритно їй ловив індичку,
Рубав дрова, піч топив,
На город з нею ходив.
Не ловив хлопчина гав -
Про стареньких щиро дбав.
Довго жили – поживали,
Горя та біди не знали.
Як померли баба й дід,
За Дмитром пропав і слід.
Фея знов почарувала
І його назад забрала.
Робиш ти добро чи зло,
Знай повернеться воно.
І за злі свої діяння
Будеш нести покарання.
А за добру й щиру вдачу
Гарну матимеш віддачу.
Тут і казочці кінець.
А хто слухав – молодець.