Ніби вчора я була й сама маленька
Заколисувала співом мене ненька,
Гралась з подругами, бігала до школи…
І здавалось – не минеться це ніколи.
Ніби вчора з милим на Дністрі зустрілась
І від погляду палкого зашарілась.
Полюбили одне одного, побрались
Й будувати власну хату зразу взялись.
Ніби вчора діти школу закінчили.
І для них уже весілля ми робили,
Проводжали їх від рідного порога
Та просили долі щедрої у Бога.
Ніби вчора наші внуки народились.
Як раділи, що на світ вони з’явились!
Троє внуків і дві внучечки ми маєм
Їм здоров’я, щастя й гараздів бажаєм.
Ніби вчора… Та життя пливе, минає.
Перша правнучка у нас вже підростає.
Та проходить рік за роком, за днем днина…
І зростає увесь час наша родина.
Час вперед спішить його не зупинити.
Ані повернути, ані повторити.
Так багато пережити довелось…
«Ніби вчора це було» - знов скаже хтось.
