Не дміть, гірські вітри, цієї ночі,
Під ковдрою холодного туману
Нехай у сні забудусь хоч на мить.
Не дміть, гірські вітри, цієї ночі,-
Нехай уранці знов спокійно встану,
І довгий шлях в очах замиготить.
А вітер з гір прийшов перед світанком,
І розтривожив пам’яті затоку -
Чи то твоя рука торкнулась серця?
А вітер з гір прийшов перед світанком,
І розливав на небосхил широкий
Сумних очей озерця.
А я не міг наважитись рушати,
Та все ж піднявся і пішов поволі,
Мов хмара, що чужій покірна силі.
А я не міг наважитись рушати,
Та все ж скоривсь - чиїй, не знаю, волі -
А може, просто - власному безвіллю.