Легенький вітерець гонить білі хмаринки по синьому весняному небу. Сонце посилає свої перші ласкаві промені в ліси, поля, яри… Вони лягають на сонну землю, наче маленькі слухняні дітки у колисочку. Від їх подиху тане сніг, кинутий чаклункою зимою. А з-під снігу маленькими червоними шпичачками вибиваються проліски. Сонце не жаліє свого тепла доброти, ласки для цих ніжних квітів. Розквітають проліски…
В свої маленькі пелюсточки вони вбирають небесну синь, від чого стають такими ніжними – ніжними.
Земля така щедра, така багата, вітає і дарує весні свою неземну красу.
Коханий, принеси мені синій пролісок, а разом з ним, з весною, з першими променями сонця, подаруй мені свою любов.. Таку довгоочікувану, ніжну і щиру.
10.03.1982 рік