Частіше душі стогнуть в унісон,
Аніж співають від життя легкого.
І досі сниться Кобзаревий «Сон»,
І зціплені уста – як у німого…
Невже довічно писаний полон
І справжніх не залишиться нікого?..
І наче в єдності усі – та ні…
Об камінь злоби луплять бідні душі.
Дірявлять кулями, палять в огні
Тіла юнацькі…Обрамляють в рюші
Убивці руки довгі – у війні…
І сльози, й біль – в щодення полотні.
Це знають всі, бо мають очі, вуха…
Будують вежі, зрадивши Христа.
Щеза людина бідна – як та муха,
Розтерзується істина свята.
На крові та грошах цвіте розруха.
Душа свята несе з Христом хреста.
23 квітня 2018
(с) Валентина Гуменюк