(18 травня 1944 р. - день депортації кримських татар)
***
Пам’ять зрешечена кулями, але жива
в навхрест забитих дошками товарних вагонах.
Там, де могили сховала надійно трава
в гулі сумних залізниць на страшних перегонах.
Пам’ять видніється в зморшках згорьованих лиць,
в темному погляді вічний вбачається докір.
Все пам’ятає народ до найменших дрібниць,
в сяйві зірок імена в піднебессі високім.
Вітром розноситься степом чи пісня чи плач,
страчені душі біліють над горами в хмарах.
Чіпко тримає корінням старий карагач
спогад про миле дівча у зелених шальварах.
Чи здогадався, чия це хустина легка,
хто притулився до стовбура міцно щокою?
Ніжно погладжує кору стареча рука –
стала, мов тертка кора за розлуки, шорсткою.
Хто розуміє той радісний крик журавля,
що навесні з високості над світом лунає?
Рідних дітей зачекалася кримська земля,
всіх киримли, для яких вона в пам’яті раєм.
04.05.2018
Картина Рустема Емінова
Гідно, Галино! Ось тільки чи дослухаються ті окупанти? 
