«По вулицям задухи та нудьги,
По набережним та мостам,
Крізь сині сутінки осені,
Йдуть тіні та тіні –
Юрби, що живе там…»
(Еміль Верхарн)
У кожному пабі іграшок,
У кожній ресторації ностальгій,
У кожний келих черепа
Налита замість літнього віскі зерна,
Замість веселого пива Рембрандта
Нудьга
По вінця.
Місто, де люди замовкли,
Де ніхто не пише елегій
(Бо навіщо),
Де діти ховаються
За брудними вікнами вчорашніх снів,
Де ніхто не бавиться – ніхто,
Навіть дорослі, де
Навіть губернатор забув,
Що таке покер і брідж,
Де сінематограф однооким шульгою
Шепоче ново зліпленим парам
Страшну казку про світ,
Стало вертебою-оселищем
Венери палеоліту,
Яку звати Нудьга.
Перукарі в цьому місті
Гострять ножиці опівдні,
Коли Сонце хоче визирнути
Крізь хмари буденності й сірості,
Але не може.
Кат у місті оцьому
Отримавши свій гонорар
Зачиняється в коморі без вікон,
Судді притрушують перуки борошном,
Сторож кладовища дзвенить ключами
Та поголосом,
Бо це Місто,
Яке змурувала з сірих каменів
Пані Нудьга.
нудьга наслідок чогось...
Ще вчора не було Нудьги -
Ховалася в туманах,
в згортках мли,
А чи в бокалах...
Сьогодні сам до неї йду -
Нехай спадає
туманом в душу
В радість-сум.
В небо безкрає.
Ніхто не винен -
сам я Пан у тому місті,
Де поселилася нудьга
і ходить пішки...
«По вулицям задухи та нудьги,
По набережним та мостам,
Крізь сині сутінки осені,
Йдуть тіні та тіні –
Юрби, що живе там…»
(В українській мові Давальний відмінок має закінчення -аХ, -их - по вулицях, містах набережних, мостах...)
з повагою не нудьгуйте
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за цікаві паралелі. Давненько я Сартра не читав... 
нудьга наслідок чогось... 
не нудьгуйте
