Я не бачу такі мені рідні краї,
Я не бачу жовтіюче листя,
Ліса, потічки та безмежні гаї
Десь зникають далеко у хвилях.
Ці хвилі життя, що так ранять, як ніж
Залишаючи вирвані рани,
Не хвилюйся, ще пройде багато років
Та не стане вже легше з роками.
Ти будеш старіти, а волосся сивіти
І вщухатимуть болісні рани,
Не бачивши крові, порізи та шрами,
Розкажуть про тебе все самі.
І ти вже не можеш позбутися шрамів
В руках своїх сонце тримаєш
І думаєш, наче когось загубив?
Та вже пам'ять не та – забуваєш.
Я не бачу такі мені рідні краї,
Але я їх завжди пам'ятаю
І коли мені сняться вражаючі сни,
Я в краї ті неначе вертаюсь.
Я не бачу такі мені рідні краї,
Я не бачу ті рідні пейзажі.
У долонях життя, а в серці й душі
Нескінчена поезія завжди.