Відвертість часто мають за вину.
Такі тепер ми стали дипломати,
Що загортаєм слово в пелену,
Ховаєм сміх за непроникні грати.
З оглядкою і радість, і печаль.
Мов броненосці, ходимо закуті.
Вже й подих обертаємо на сталь,
Так боїмось самі собою бути.
Якби отак жахалися ми зла,
Як щирості й сердечності простої,
Давно б гріховна пліснява зійшла
З очей, і вчинків, і душі людської.
Я радості у горі не замкну,
Хоча відвертість мають за вину.
31.5.1995