Відгорів спекотний літній день,
Закотилась сонця паляниця.
Ще торкається проміннячком вишень,
Але… прохолода не бариться!
Видно, як природа ожива,
Потихеньку відступає спека.
Он, спочити до свого гнізда
Повернулись втомлені лелеки.
У гіллі калини, для пташат,
Соловей заводить колискову.
І несеться садом аромат
Із розкритих квітів матіоли.
-Добре як, в саду, о цій порі, -
Та вже треба повертатись в хату:
Йду по оксамитовій траві,
Стелиться до ніг перцева м*ята.
Щось зашаруділо…в спориші…
Це їжак протоптує стежину.
І йому цей вечір до душі,
Бо проспав гарячу літню днину.
Пурхають метелики нічні
Аж тремтить повітря вечорове -
Манять їх ефіри запашні
Лілій та вечірниць пурпурових.
Хочеться продовжити цю мить
І почути цвіркунові трелі.
Та… природа відпочинком снить,
Тоне сад у сірій акварелі…
Вдячна Вам за таку високу оцінку! 
Приємно!
Чудовий вірш, Світланко! 
