Переклад з С. Єсєніна
Не жалкую, не боюсь, не плачу,
Пройде все, мов з білих яблунь дим,-
Час гамує, студить кров гарячу,
Я не буду більше молодим…
Серця теж свого я не впізнаю,
Охолоне, хоч його ти ріж,-
Ситець - сніг березового гаю
Не заманить бігать босоніж.
Дух бродяжий - ти полишив мене,-
З уст не пломінь - попіл,- дух згорів,
Зникло десь чуття весни зелене,
Жар очей та повінь почуттів!..
Я тепер став скнарою в бажаннях,
Чи я жив, чи снилось це мені,-
Так, немов дзвінкою весно - ранню
На рожевім промайнув коні…
Ми не вічні,- пам’ятай щоденно,
Тихо ллється з кленів листя мідь…
Хай буде повік благословенно
Те,що відцвіло і не тремтить…
Оригінал.
*
* *
Не жалею, не зову, не плачу,
Все пройдет, как с белых яблонь дым-
Увяданья золотом охваченный,
Я не буду больше молодым.
Ты теперь не так уж будешь биться,
Сердце, тронутое холодком,
И страна березового ситца
Не заманит шляться босиком.
Дух бродяжий! ты все реже, реже
Расшевеливаешь пламень уст.
О моя утраченная свежесть.
Буйство глаз и половодье чувств!
Я теперь скупее стал в желаньях,
Жизнь моя, иль ты приснилась мне?
Словно я весенней гулкой ранью
Проскакал на розовом коне
Все мы, все мы в этом мире тленны,
Тихо льется с кленов листьев медь..
Будь же ты вовек благословенно,
Что пришло процвесть и умереть.
З Вашого перекладу дуже добре видно, які ми різні народи. Не в тому, вузьколобому розумінні, де народ і кодла - одне і теж, а в тій високій різності, що нас тільки взаємно збагачує. Чи можемо ми надіятись, що в них колись візьме верх той високий дух, де широта душі так красиво поєднує власне із загальним?
Ну що Вам сказати, Колего!.. Я думаю що нам пора попрощатись з такою надією,- Надто довго вже чекаємо її, цю надію!!.Як кажуть,- народиться теля з лисиною,- з нею ж і помре!!.