Зализувати рани під дощем,
Жагучим сонцем спалювали мрії,
Сміятися над власним попелищем
При цьому не втрачаючи надії.
Здіймати крила, щоб летіти вниз,
Чогось чекати, але не приймати,
Іскрі радіти, немов старенький хмиз,
Щоб відновившись бруньки розпускати.
Втрачати сили, щоб вести війну
Не з ворогами-друзями, - з собою
Хай клич до бою натягне тятиву
Для перемоги - мирно скласти зброю.
Сонцем плакати - сміятися дощем,
Прикритися скошеною травою,
В осерді квітки сховати серця щем...
І мовить хтось: "... не дружить з головою..."
