І на спідометрі - безодня кілометрів,
і кожен з них залишив в серці слід,
не надто молода, та по-юнацьки вперта,
характер не змінився з плином літ...
В очах ще бісики, а на вустах усмі́шка,
і хай вона дедалі більше щит,
та так їй легше, так в житті простіше,
нехай ніхто не знає, де болить...
Вона себе збирає, наче пазли,
картина, звісно, ця далеко не шедевр,
зате міцніше,значно стриманіш щоразу,
і мрії вогник, десь ще жевріє, не вмер...
Колюча огорожа, в очах криця,
навколо серця збудувала мур,
здавалось, через все це не пробитись,
та доля влаштувала новий тур...
Спочатку їй було незрозуміло...
Чому мурахи? Звідки дивний щем?
Чому мовчить? Чому так несміливо
вона втікала звично від проблем...
Вона так бігла... Звикла ж бо втікати,
та щось змінилось... Що за дивний стан?
Байдужість...Тільки як її вдавати?
Коли вже сил бракує на обман...
Так...Стоп...Все...Треба зупинитись...
Із дзеркалом незвичний діалог...
-Що геть здуріла?Ліпше провалитись!
Ніж знову закохатись! Боронь Бог!
Що пізно вже? Метелики літають?
І голос його за́вжди у думках?
А постать... Очі...Серце калатає?
Ну, все, догралась...Як же звичний страх?
І погляд боязко так кинула в люстерко...
Ну, ось і все...А говорила - "мур"...
І на спідометрі - безодня кілометрів,
на серці ж новий аркуш партитур...
