Ісус засмученим поглядом дивиться вниз…
Добрим таким, змученим і співчутливим.
Як ми внизу, сміючись, кричимо, щоб Він зліз.
«Хто Ти тепер? Покажи нам свої оті сили!».
А ми такі горді! Тепер то ми вже самі –
Можемо все! Можемо всіх в цім земному світі!
«Як добре, що є ненормальні, що є «не такі»,
І нам, таким правильним – честь – їм не дати жити».
І ті, до яких тягнутись, - значні, великі –
Бути не гіршим за них – настільки важливо.
Хоча, коли впадуть вони - які ми дволикі,
У нас є в кишенях вже цвяхи для них, особливі.
Ісус взирає на нас, змучено, із хреста…
Тепер ми премудрі такі, великі у всіх наших справах!
А ми ніяк не побачимо - щось йде не так…
Більше ж немає вже вищої за нашу славу!
Ісус свій болісний погляд здіймає вверх:
«Нехай, Отче, воля Твоя здійсниться!»
«Ну що, «Син Божий»? Що, невже ти помер?» -
Єхидні знизу кричать, всміхаються лиця…
«Які ж ви гидотні, неправильні, всі «не такі»!
Знаючи, що ми правдиві, у цьому світі
Ми всіх «не таких» повинищуємо залюбки!»
Бо ж важко так,
Замученим поглядом
Дивлячись вниз,
Відкрити серце своє і просто любити…
