Осінь тихо так прийшла, жи не знаю звідки
Слякоть зіла пів села, не дійти до фіртки.
А чи дощ, а може мжичка - кожен бульбу риє
Би не змокла, не зчорніла - бо цівком зігниє.
Ми з кумов збирали так, жи сі чуть не всрали
Кум зі Стефком так ворали, як би юш вмирали.
Як не нині, то юш завтра - востатна година
Збирай бульбу, дурна бабо, як тута скотина.
Позбирали всю у нас, а потім у кума
Мій хребет до ночи був, як мнігонька гума.
Викрутаси вигинав, як тутой на сцені
Якийсь час ми сі здало, жи лізе із мене.
Правда я го осідлала, підвізала плахтов
Потім Стефко ми натре тов пекучов мастев.
Повечеряли, попили, трохи відпочили
І обидві із кумов всі думки зложили.
Каже кума: - Може Касю дівчатник згадаєм
Трохи наших любих хлопців за бульбу скараєм.
Без проблем, моя кумасю, запросим ще Зоську
І Мариську з під долини, з під ліса Ориську.
У суботу поставали, всьо пообходили
У ванєнці сі помили, смальцьом сі мастили
Би нас сонце не спалило, від дощу не змокти
Бо юш потім кости крутіт, а найбільше локті.
Губи м си підмалювала, бабету скрутила
Така м люди ще нічого, жи би м довго жила.
Кажу Стефку: - Не дзвони, не смій турбувати,
Тілько двері не закрий бо прийду до хати.
Так мо файно святкували, збігала година
А за нев не знаю як збігла також днина.
Скілько часу то тривало- поняття не маю
Тілько взєла м теліфон, тихо заглідаю.
А там Стефко з есемесков, сльози по підлозі
Цілий тиждень, як стовпок, стоїт на дорозі.
- Так страху сі вже наїв, жи м мало не вмер:
- Коли Касю будеш дома? Нині юш четвер?