В Аргосі, давньому місті, всього вистачає:
Жита, коней, винограду, розлогих олив;
Мир нині в Аргосі: листя осіннєє палять,
Кіз випасають, і в Зевса вимолюють злив.
Ось, є для спраглих святе джерело Амімони*:
Дар Посейдона, що срібла дорожче стократ.
Звідки ж тут смуток? Та вітер зірветься солоний -
Пустка, не місто. Лиш чайки далеко кричать.
Тут, серед зрадників, дихати важче щомиті:
Ні, не повітря - а зашморг горлянку скрутив...
Де, милий Аргосе, твій басилевс** войовничий?
Бронзова зброя, та голосу бронза - мовчить.
Справді, навіщо комусь тут і честь, і відвага?
Стане оралом махайра*** - ми ж хлопи прості.
Там-бо, на півночі - люди, такі ж як і ми бідолахи.
Можна домовитись. Хто хоче миру - плати:
Гідністю, волею - тільки б війна оминула!
Буде сумирно худоба приймати батіг.
Хліб та вино, від негоди лихої притулок -
Більше й не треба. А надто вже - сурм бойових.
Ось - відвернулась від міста Атена Сальпінга****,
Крила совині не вкриють тепер цитадель:
Нині Вона - з тим, хто гнути для сильного спину
Так і не вивчився. Все в нього не як в людей;
В Діомеда погляд - як гостра піка:
Хто все бачить наскрізь - сміється рідко.
Та Доба Героїв ще не скінчилась,
Не залишить землю наш вождь-чужинець -
Не шукай його серед брехні,
А лише там, де бронза дзвенить.
В нього - дракони, ворожі вожді і міста за морями,
Правда - не мед, а пекучий амбросії жар,
Слава й безсмертя, i зоряне небо безкрає,
Лаври і рани, та чад перемог на стежках
Надто прямих - ніби з ясена спис у правиці,
Ніби політ колісниці крізь шквал хижих стріл.
Знай: блискавиця б'є в дуб. Тих, хто любить стелитись
Низько лозою - їх Боги не бачать згори.
Той, хто Олімпу володарям гляне у вічі -
Вічність зустріне, і чистий небесний вогонь:
Сіріус впертий крізь кров, бруд та попіл покличе
Вище, все вище - вигнанець впіймає його.
Що він залишить безсилим на березі цьому,
Світові, надто тісному для злету? Лиш слід.
Відгомін пісні старої - у сутінках пломінь...
Щит із Палладиним образом в храмі висить.
Два у Війни є обличчя: червоне та сіре:
Дихає гнівом одне, інше - Правда й Закон;
Так і в Ейрени, володарки щедрого миру
Часом ховає тавро рабське пишний хітон.
Чуєш, Богине: Якщо ще не пізно, навчи нас
Не довіряти отруті в солодких словах;
Най не іржавіє зброя, міцні будуть стіни,
Вірним товариш - хай сурми Твої зазвучать.
Де твій щит, де меч, непотрібний нині?
Хто боротись здатен - у нас злочинець;
А дорійцям***** - вірять, дорієць - рідний...
За тобою, Аргосе, чайки квилять:
Хижа північ кайдани кує -
З Лети випило місто моє.* Амімона - одна з Данаїд, заради... прихильності котрої Чорногривий Посейдаон подарував Арголіді Лернейське джерело.
** Басилевс - вождь
*** Махайра - тип меча
**** Сальпінга - один з епітетів Атени, "сурма"
***** за легендою, саме дорійці під проводом Гераклідів поклали кінець Мікенській палацовій цивілізації і спричинили Темну Добу. Археологія ж показує, що зміни були набагато поступовішими і складнішими.
Дуже дякую за ваш відгук, шановна
Сюжет не власний - у фрагментах античних текстів є і вигнання Діомеда з Аргосу після Троянської війни, і "дракони, ворожі вожді і міста за морями" (щоправда, дракон лише один - той, від якого Тідід звідьнив Керкіру/Корфу (за версією - дракон саме той, який свого часу золоте руно охороняв), а з містами, про які вважалося що він їх заснував все дуже заплутано), і прихід дорійців з півночі. Тільки інтерпретація - заснована на припущеннях.
Що менше намагаєшся змінювати історії, які пережили тисячоліття - то краще. Але власний погляд на них мати ніщо не заважає
... А щит, ніби як Діомедів, в Аргосі ще дооовго як реліквія зберігався. Хоча, звісно, це ніяк не міг бути "той самий".
