Стоїть хатина край села,
Там тин старенький похилився,
Самотній сад вже одцвітав,
Й забутий двір давно журився.
Стежина в'ється з бур'яном
Давно занедбана, й роками
Не квітнуть айстри під вікном,
Бо сил немає в мами.
Старенька там з ціпком стоїть,
Когось із далі виглядає.
В очах її душа болить,
Самотніть з горем серце крає.
В косах сріблиться сивина,
Обличчя зморщене, й від болю,
Забута немічна душа
Зневірилась від сліз і горя.
Знов осінь на поріг прийшла,
Закутавши Надію в зиму,
Старенька мати відійшла,
Не дочекавшись доні й сина.
Життя мина, немов весна,
І відцвіта,мов з саду гілка.
Батьків своїх хто зневажа,
Той не мине розплату гірку.́