Стріли летіли і серце глибоко ранили,
Вирієм мрій. поцілунків. і перших зустрічей,
Тільки не знала душа, щастям одурманена:
Стріли любові були із дощем заручені.
Нащо спішили любити, сльозами вінчані?
Обрієм сонце котилося вниз обручкою,
Щирі слова зізнань загубились у вічності.
Доля дивилась услід довго і засмучено.
Танули почуття, дисонансу скорені.
Ніжність зникала десь в простій недоречності,
Плакала синя ніч за морями-горами,
Щастя згубивши слід в сірій безкінечності.
Якось раптово за мить стали ми заручники
Днів божевільних, які розлилися фарбами,
І на полотнах душ, що були нерозлучними,
Знову малює життя самотності барвами.
Ти мене стрінеш, може, лиш сновидіннями,
Я проводжаю сни зграями лелечими.
Просто лишились ми на асфальті тінями,
Як лікувать серця, що кохання зречені?