Співай мені, пташино сивокрила,
На них у тебе вітер спить щоночі.
А як не спить – то носить сни пророчі
Та жаль, не всім пізнати їх по силам.
Співай про те, що осінь на порозі,
Що згубить квіти заморозком ранок,
Всміхнеться жовте листя наостанок,
І затремтить тополя при дорозі.
Заколисай лиш, не сполохай вітер.
Йому ж тут цілу зиму пустувати,
Бо снам замерзлим не дано літати,
Та й крилам змерзлим в небо не злетіти.
Співай, пташино! Спів далеко чути.
Не принесе ж полегшення світання.
І пісня ця, як болісне прощання,
Що до весни у серці має бути.