Заблукала поміж людей,
Стало страшно в чужому місті.
Виривається зойк з грудей,
Зупинилась, стою на місці.
Ну, куди ж би зробити крок?
Може раптом впізнаю кóгось.
Серед безлічі вуличок
Десь почути знайомий голос.
У юрбі голосній гублюсь,
Під ногами, немовби, човен.
Крізь осмуту навкруг дивлюсь,
В голосах – веремії повінь.
Відшукати б очей своїх,
Стало вузько в глоті мільйонній.
Йдуть веселі, почувся сміх,
Ось – цікавий в цупкій погоні.
Йде нахабний, ховаю ляк,
Від ляскучого — в мозку тисне.
Хтивий кидає легкий знак,
А облесний очима блисне.
Кожен мріє про свій зеніт,
Кожен свою співає пісню.
Велетенський незнаний світ,
Розгубилась між люду, дійсно.
В цій миттєвості хтось штовхнув,
Вчувся голос, на рідний схожий:
Вір, про тебе я не забув,
Ти весь час у обіймах Божих!
