Мені здалося, що зима
давно скінчилась,
і ти вернулася сама...
то все приснилось.
Напевне, ти була права,
коли сказала:
ти скошена гірка трава,
яка зів’яла.
Чи дожидатися мені весни,
тепер не знаю,
бо може статися тебе
я не впізнаю.
Так, буває, що колишні закохані, які не витримали життєвих негараздів, навіть елементарної розлуки, не впізнають свою колишню любов, зустрівши її через багато років. Гарно написала! Багато хто пережив такі хвилини...
Гарно! Чимось нагадало мені моє:
Осінь за плечима,
а зима на носі...
А мені приснилось,
що ще літо йдосі...
Чи то так приснилось,
а чи показалось,
я навіть не встигла
в цьому розібратись...
Ніби повернулось
знов до мене літо.
І в садку моєму
розквітнули квіти...
А поміж квітками
моя юність ходить...
І мене мій милий
на руках знов носить...
Це з мого вірша: "Осінь за плечима"
І осінь не осінь. В ній чується подих весни і ти
не ти, уже не впізнаю. Та благо, що я іще люблю
і серцем відчуваю. Мені здається усе минеться, та
любов не минає, ні. Вона не минеться і це не
здається.