Лежала яблунька в траві,
набутку з неї вже не буде.
Злий вітровій зламав її
... й вітри бувають злі, як люди.
Неждано впала ця гроза,
надій нема, лиш порожнеча.
І дощ на листі, як сльоза
самотність - смертії предтеча.
Всихали яблучка малі,
їх ще би врятувати можна .
Та в тім селі ані душі,
стоять хати давно порожні.
Хто відібрать життя посмів
... жалі мене беруть за груди...
і хиляться від злих вітрів
самотні деревА, як люди.
Оксана Максимишин-Корабель
5 жовтня 2018 р.
Португалія
