І буде ранок, сонце й кава,
мене розбудить дотик твій,
і постіль ще така ласкава,
віддасть мені весь настрій свій.
Неспішно встану, одягнуся,
постою трохи у вікні,
тобі один ще раз всміхнуся,
так загадково, як у сні.
А потім буде та реальність,
що нам спокою не дає,
та суєта буття, банальність,
і кожен сам собі іде...