В один із тих стандартних днів,
Коли здавалося що все як річка плине.
У погляд трапилась мені,
Ця посмішка, що ой як все поверне.
І ніби і не сталося нічого,
Привіт, па-па, буденний наче рух,
Та з кожним разом починаєш розуміти,
Що голос радує твій слух.
Щоразу думаєш, а чи почую я сьогодні?
Це сміх що душу зігріва...
Чи зазирну в ці милі оченята,
Чи знову скажу я своє па-па...
Та й розумієш.....
Що невчасно, що даремно...
Що може краще треба промовачати...
Але слова все рвуться на рядки...
Тим паче якщо є що розказати...