Його домівка у зеніті року –
Прозорі стіни, синюватий дах,
У клечанні духмянім передпокій,
А над порогом цяточка гнізда,
Неначе крапка у кінці прильоту,
Яку зліпили мудрі ластівки.
Побіля тину мальви й нагідки,
І на кілках шапки – горнята жовті.
Замка нема й господаря нема –
Десь на городі червень роботящий
Висапує бур’ян. З грядок нізащо
Не зійде. І зуміє лиш пітьма
Його м’якими пальцями прилащить,
Заманить в хату і навіє сни,
В які стежок не знайде привид-пращур,
Розстріляний у перший день війни.
Він – частий гість. А нині хай присниться
Не літо у труні при каганці,
А хоч його кровинка – полуниця
З росинкою-сльозою на щоці.