Перший варіант...
Зникає радість, як не чую,
Весною в небі журавля.
Рідне «курли» тоді цілую,
Бо пахне ним свята земля.
Всього п’ять букв злились у слово,
В нім України є струна.
«Курли» - це наша рідна мова,
«Курли» - це радість і весна.
Ви вдумайтесь, яка в нас мова,
Вона вартніша нагород.
В ній кожен крик і кожне слово
Віками відбирав народ.
Колись дідусь, а потім тато,
Людям кували лемеші.
Я ж першим став в сім’ї кувати,
Не шаблю, а свої вірші.
Я «Кобзаря» ношу з собою,
Пісні, що вийшли із землі.
За мову йтиму я до бою,
З «курли» весняним на чолі!
Інший варіант...
"КУРЛИ" І МОВА
Зникає радість, як не вчую,
Весною в небі журавля.
"Курли" огорне й поцілує,
Ним пахне вся свята земля.
Всього п’ять букв злились у слово,
В нім України є струна.
«Курли» - це наша рідна мова,
«Курли» - це радість і весна.
Ви вдумайтесь, яка в нас мова,
Вона вартніша нагород.
В ній кожен заклик, кожне слово,
Віками підбирав народ.
Колись дідусь, а потім тато,
Кували людям лемеші.
Я ж першим став в сім’ї кувати,
Не шаблі, а свої вірші.
Я «Кобзаря» ношу з собою,
Пісень калиновий китяг,
За мову йтиму я до бою,
«Курли» для мене — світлий стяг.