Тільки тиша лишилась від бою.
Звідусіль...
В пустоті...
Після болю...
Залишивши десь там за собою
Свіжий спогад минулого дня.
Серед неї так вільно і тісно...
Тиша вперто над мороком висне,
Проростає крізь мене навмисно,
Наче кинуте в землю зерня...
Тиша – точна ілюзія втрати –
Спонукає в думках заблукати,
Ніби змушує всіх зачекати,
Що заграю симфонію змін...
Тиша втілює риси жіночі
І в обіймах осінньої ночі
Навіжено кричить і шепоче
Оду вдячності дню навздогін.
2 листопада 2018 р.
