Тужить верба, листями лопоче,
Плаче срібними слізьми роси.
Все сумує, розлучатися не хоче
Із зеленим вельоном весни.
Сонця зайчики між вітами гуляють,
Та не зогрівають, як колись.
Холод іноді її ножем торкає,
Збитий вітром тихо пада лист
Над рікою стеляться тумани,
Паморозь сипнула по землі.
Ліс зелений раптом став багряним.
Клекчуть на прощання журавлі.
Я махаю їм услід рукою,
Шепчу ‘’ Друзі, доброго путі’’
Зачарований осінньою красою,
Серцем відкриваюсь доброті.
1961
