Черевце солідне в чоловіка,
В роті світять зуби золоті.
Очі замінив на євровікна,
Душу - на бурчання в животі.
Іномарка, київська прописка,
Охоронець, наймичка-раба.
Занедбавши мову материнську,
Суржиком балакає-руба.
Їсть він український хліб і сало,
І горілочку козацьку п'є,
Про Гаваї та морських русалок
Має, звісно, враження своє.
Ще й по документах українець.
А коли б усі такі пани?
Я б назвав такого - кураїнець,
Чистоті ворожі бур'яни.
Українства змах ширококрилий -
Обрії, духовна висота.
Ну причім тут суржик отупілий
І бурчання сите живота!
Суржик не зігріє спраглі груди,
Пташкою не тьохне по весні.
Хай суржикоїдів менше буде
В Українй - рідній стороні.
