О. скільки душ було убито,
Народ від звісток тих зчорнів,
Не бійся свічку запалити
За всіх, хто рано світ лишив.
Голодна смерть усіх косила,
І не дивилась на роки,
А мати із дитям ходила.
Збирати в полі колоски.
Заплакала мала дитина,
Востаннє випила води -
І тихо стало у хатині,
Усі поснули назавжди.
Палають свічі, наче зорі,
Гарячі сльози на очах,
Загублені невинно долі,
Посіяні у вічній шлях.
Скорботно так лунали дзвони,
І похилилися хрести,
В куточку плакали ікони,
Прости нас, Господи, прости…
А між зірок безликий янгол
Тримав хлібину у руках,
Запалим свічечку на пам'ять,
Хай не повториться цей жах.