Він ніколи не стане багатим.
Все йому подають на тарілочці.
Не бажає нічого він знати
Ні про всесвіт, ні пташку на гілочці.
Все йому, що навкруг, не цікаве.
Звідки хліб і влаштований побут,
Чи достатньо затишку, чи мало,
Тато геній, чи змучений робот.
Проживає неначе в затінку.
Всі байдужі і рідні й знайомі.
Десь знайде запопадливу жінку.
Не спішить до роботи й додому.
А душа десь витає над світом
Все, що поруч, йому не яскраве.
Спалахне, бува, сяйним болідом,
Ясним полум’ям вічної слави.
Злими кпинами вічно заморений,
Те багатство не тішить, не гріє.
Тільки хто так потужно історії
Кволі плечі підставить зуміє?
Аскетично, без сонця і зручностей
Жив весь вік Діоген в своїй бочці.
На мораль, марноту і минувщину
Прозрівав людству втомлені очі.
Пам’ятаєм Коперника – лицаря,
Що життя положив за ідею.
Спалахнув у вогні інквізиції,
Захистивши вчення Галілея.
І Джордано Бруно метеором згорів
У невігластва дикім вогнищі.
Бо ж довести сліпим і глухим не зумів:
Безконечні світ, час і Всевишній.
Запорожець козак Задорожний
Вміло втрапив у польську засаду.
Віз до хана фальшиву угоду
Про успішну Пилявців осаду.
Всі тортури нещадні він витримав.
Польське військо розбіглось від паніки.
Над вмираючим гетьман сам висказав :
- Не забудуть повік тебе правнуки.
Пригадаймо – моряк Марінеско
Вирвав корінь держави фашистів.
Дві торпеди всадив в чудо – крейсер,
Повний випуск підводників знищив.
А життя завершив, як ізгої
Без регалій і вічної слави.
Не шануються справжні герої,
Що годять не собі, а державі.
Скільки їх призабутих героїв
І в минулий, і в нинішній час!
Проживають десь поряд з тобою,
Здатні серце віддати за нас.
2018.
