Одного разу ми зустрілись,
В кафе старого міста Лева
І якось так розговорились,
Що чай нам був заміною вина.
І нам не треба було алкоголю,
Якось приводу, щасливого чи ні.
Щоби зустрітись знову немов вперше,
І вечір провести на самоті.
Постійно сміх лунав, хоча були серйозності моменти,
Підтримку завжди ми могли знайти.
Та стало все потріскано-потерте
Коли я почуття наважився відкрити.
Можливо і даремно і невчасно,
Але тримати сил немав і не хотів.
Вже краще у самотності страждати.
Ніж бачити цю посмішку з чужих обійм!!
