Двадцятий вік на дереві Землі
Поволі достигає, наче плід.
Іще якихось три колючих січні –
І яблуком покотиться у вічність.
Десь хвостиком зачепиться в траві.
В зеленій? Може. Тільки не в живій.
Улежиться. Та й стане аж прозорим.
І вже тоді розпробує Історія
Його не зеленцевий – справжній смак,
І аромат, і барви. Й що – не так.
А потім в Книзі памяті сторінку
Нову почне. Щоб вивести оцінку
Двадцятому століттю. Тобто, й нам –
Його сімейству – дочкам і синам.
Але, хоч як це визнавати гірко,
Не варто сподіватись на пятірку.
