Пливе у ніч думок лавина,
Уривки класики звучать.
Бокал вина, тремтить свіча,
А над столом… твоя світлина.
На фото погляд зупинила,
До скронь торкнулася теплом…
Недавно нас міцним вузлом
Зв’язала доля й поріднила.
Не спиться.
Про життя мудрую,
Що в тебе дома безліч справ,
А щоб до ранку мирно спав,
Свій тихий сон тобі дарую.
Уже позначив місяць розсвіт,
Свічний малюнок відтінив,
Мене від роздумів звільнив,
За ніччю їх послав у Всесвіт.
Без тебе слово примітивне,
І гіркуватий присмак вин,
Не гріє ковдра і камін,
Передчуття бентежно-дивне.
І ніч-не-ніч, а втрата часу
На дум потік, облаву рим,
Твій образ дивиться згори,
Мов просить вилучити фразу.
Моє ти щастя невловиме,
Мій мандрівник і мій поет,
Обняти б ніжно тет-а-тет
Кохання наше неділиме.
Неспішно в тиші світанковій,
Вражати доторками рук,
Відчути серцем кожен рух,
Й обом зігрітись від любові...
Дякую вам щиро за коментар і відношення до стану моєї героїні . Будь-яка любов, якщо вона справжня, не може нести небезпеку комусь із закоханих, всі почуття природні, тобто відкриті.