Звеселися, друже мій,
Усміхнися, золотко!
Час журитися минув —
Нумо у похід!
І вагатися не смій,
На свободі солодко...
Бо напевно вже й забув
Як дурманить світ.
Я триматиму тебе
За обидві рученьки
І вестиму крізь пітьму
Все своє життя.
В небо зоряне рябе
Височенні крученьки
Легко думкою здійму
Й кину в небуття.
Не зупинять нас дощі,
Спека із негодою,
Гори, скелі чи ліси,
Холод, мокрий сніг...
Ми одягнемо плащі,
Вишиті свободою,
І поллється крізь часи
Наш дитячий сміх.
(17 лютого '19 р.)