Ніби гадюка жовта,
Вклалася на півсвіту.
Очі їдять ворота
Біля домівки вітру,
Щоб, коли вийде з хати,
Перечепить гіпнозом –
Крила стануть, як вата.
І не діждуться грози
Хвацького кавалера,
Скільки б не виглядали...
Спека, як та химера
Із всюдисущим жалом.
Довга, товста й ледача
Моторошно сміється,
Чи від утіхи плаче
(Це кому як здається).
Звуків не чути зовсім.
Тільки гладючі кільця
Струшуються... Лиш босий
Дощ її не боїться.
