Ти променем сонця для неї була
І подихом вітру свободи.
З тобою вона ще з зерня розцвіла
Урозріз законам природи.
Поїхати ладна була хоч куди
За покликом "квітки" своєї —
Носилась неначе з малечею ти
Й жила винятково для неї.
Ти вчила її не боятися зла,
На захисті правди стояти.
Тож "квітка" твоя у любові росла,
А ти їй була наче мати.
Плекала, любила мов рідне дитя —
Найбільше за все, що існує,
І навіть віддала б за неї життя,
Бо серце над всім хазяйнує.
Струмочками часу спливали роки —
Кохання твоє не минало.
Про "квітку" єдину і сни, і думки...
Щасливе життя вирувало.
Усе б так було і надалі, але
Вона підросла та зміцніла;
Всередині досі наївне й мале,
Та зовні красою рясніла.
"Я виросла" — каже, — "І хочу іти
"Надалі стезею своєю.
"Нарізно відзараз підем я і ти.
"Я нас не вважаю сім'єю".
"Я вдячна за все, що дала ти мені,
"Та більше потреби немає.
"Чи досі мене ти кохаєш, чи ні —
"Нас разом ніщо не тримає".
Твій всесвіт мов горщик розбився ущент:
Зруйновано мрії і плани.
Скінчилася п'єса. Завіса. The End.
І сцену знесли урагани!
Діру, що у серці, латав алкоголь
Щоразу у збільшених дозах
І кидав тебе, відібравши контроль,
В нескромних для дівчини позах.
А ти прокидалась і знову пила,
Щоб якось той біль приглушити.
Бо досі ти тільки для "квітки" жила —
Для кого тепер тобі жити?
Кому дарувати любов і тепло?
Кого цілий день доглядати?
Чиї золоті пелюстки і стебло
Плекати тобі й цілувати?..
У пам'яті сотні яскравих картин
З минулого, що не забути.
Лишитися з ними один на один —
Це кара, її не минути.
Минуле завжди переслідує нас,
Та я йому все пробачаю.
Знай, горе лікує не склянка, а час,
А в склянку налий собі чаю!
І досить жалітися, мила моя —
Попереду часу багато.
Твоєю зроблюсь підопічною я —
Скоріше забудеш про втрату.
Доглянеш мене наче справнжій квіткар:
Обпшикаєш всю із балона...
А я буду пити солодкий нектар
З вікна біля твого балкона.
(05 квітня '19 р.)
Присвячую найкращій подрузі.
З найчистішими намірами і надією у серці...