О ні, мовчить! Давайте про погоду. Лиш не торкайтесь словом до води – Каміння не вертається зісподу, Вона не та, що ти собі заводив, Пощезли й кола, котрими водив. Колишній друже, ви мені байдужі. Я з Вами відтепер лише на ви. Вужі повзуть водою і не тужить По вам ніхто, чекаючи новин, Чекаючи, щоб ви хоча б наснились. Ми навіть в сні тепер би не пили. О, як пила… Давно лежить без сили Моя любов, що колами водили, Що псом лизала лезо у пили. Сп’янівши від смаку своєї ж крові Цей вовк поліг. Тобі його «привіт». Напої мрій завжди такі сурові, А шрами зрад незгойні і криві. Якщо не мав, то ніби і не втратив, Прости мені, хоч ви мені не ти. Так можна й душу в м'ясо розідрати Вужі лишають в пам’яті квадрати. У нас обох порізані роти. © Марґо Ґейко
ID: 831896 Рубрика: Поезія, Iнтимна лірика дата надходження: 06.04.2019 16:47:10 © дата внесення змiн: 06.04.2019 16:47:10 автор: Марґо Ґейко
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie