Сидять бабусі попід трасою
Попорали худобу, поховали чоловіків
А сонце мідною прикрасою
Встає в кінці смарагдових полів
Слухай, мовить одна
Вночі снився син
І була зима
Бо з димаря йшов дим
Йому було десь три роки
Бігав по хаті, сміявся
Треба йому подзвонити
Давно не з'являвся
А мій приїжджав в суботу
Привіз онука, взяв картоплі
Говорив щось про роботу
Про меншу, в неї знову соплі
І в їхніх зморшках лягали тіні
В тріщинах на шкірі гуляв вітер
Їх стомлні спини тримали стіни
І в шафі старій синовий світер
А раптом приїде і стане морозно
В рідній хаті
І стане йому десь в грудях млосно
В його кімнаті
Скелями на березі океану
Сидять бабусі обабіч дороги
І пам'ять затягує їм рани
Лікуює горе і тривоги
Вростаючи в землю старими ногами
Вони починають обертатися з нею
І міцно тримають старими руками
Твого светра
Хоч він і вже замалий
Дбайливо зашитий
Теплий і чистий