Не сплю. А вже вгорі ледь-ледь світає.
Думки ніч сновигають, як вужі.
Я знаю, ти мене без сну читаєш,
І тишу, і мій крик душі – вірші.
Упевнена, ночами теж сумуєш,
Твій настрій дістається і мені.
Буває й сам у відповідь римуєш,
Уявою малюєш спільні дні.
Моя душа пташам таємно рветься
Життя вдихнути в роздуми твої.
Дзвони частіше. Як тобі живеться,
Чи повернулись з півдня солов’ї?
Вже первоцвіт в лісах прослав мережки,
І ряст барвисто виткав гобелен.
Берізка знов приміряла сережки,
А в золото вдягнувся білий клен.
В дворі зарожевіли абрикоси,
Гудуть над цвітом весело джмелі.
Верба в воді полоще жовті коси,
Й відчутній з кожним днем тепло землі.
Дзвони. Де думка відтепер ночує,
Скажи, що бачиш у короткім сні?
Повір. Моя душа твою почує,
Відправ у Космос наші позивні.
Ніч розмотала темноту до краю.
Похолодало. Квітень змерз, мабуть.
Лови моїх думок весняних зграю,
Вони твої неспокої зведуть.
дуже красиво, чуттєво і щиро! Справжній весняний вірш) нехай у Вашому серцв завжди буде весна, добра Вам і натхнення 
